Інвалідність при шизофренії в Украине

Інвалідизація при шизофренії, як хронічному ендогенному розладі, пов'язана з відсутністю критики до змін психіки, зниженням здатності до навчання і виконання продуктивної діяльності, втратою контролю над своєю поведінкою і навичок самообслуговування.

Якщо хворий здатний виконувати просту роботу, не втратив здатності до обслуговування себе, загострення хвороби та госпіталізації до психіатричної лікарні рідкісні, а в періоди ремісії астенічні та депресивні симптоми виражені слабо, стан може бути оцінений як працездатний.

Прогноз щодо втрати працездатності залежить як від виду шизофренії, і форми перебігу хвороби. Чим більш ранньому віці розвинулася хвороба, тим швидше сформується дефект особистості – грубі порушення психіки хворого. При параноїдному типі шизофренії та шизоафективному розладі людина зазвичай довго залишається збереженою. Це дозволяє йому вести нормальний спосіб життя, продовжувати працювати і мати сім'ю, втрачаючи працездатність лише на момент психозу. Шизотипічний розлад (млява шизофренія) не призводить до регресу особистості, а значить і втрати працездатності та навичок догляду за собою.

Безперервно-проградієнтна течія шизофренії призводить до більш швидкого дефекту особистості, ніж при рекурентному типі, коли після загострення настає період тривалого стабільного стану без клінічних проявів.

Інвалідність при шизофренії оформляється у випадках: перебігу хвороби понад 3 роки; частих та затяжних психозах із госпіталізацією; вираженою негативною симптоматикою: зниження енергетичного потенціалу; відсутність установки до праці; соціальна відгородженість; зниження критики у період ремісії; стійких астенічних та афективних розладах поза психозом; виражений дефект особистості: млявість, беземоційність, втрата ініціативи, холодність, дратівливість; змінах у поведінці у вигляді манірності, химерності, дурниці, агресії та аутоагресії, неуживливості з людьми; тривалої кататонії чи психомоторного збудження; втрати колишніх здібностей та навичок до самообслуговування.

Зазвичай призначається 2-я група. У легших випадках стійкого зміни психіки хворого ставиться 3 група інвалідності.

Якщо хвороба протікає практично без видимих ​​ремісій, виражений апато-абулічний синдром, коли хворий практично не виходить з дому і не може забезпечити себе їжею, дотриманням елементарних навичок гігієни та збереження свого здоров'я або, зважаючи на безперервні галюцинаторно-маячні та кататонічні стани, повністю втрачено зв'язок з об'єктивним світом та своєю особистістю – може виставлятися 1-а група інвалідності.